Очікує на перевірку

Генріх Семирадський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генріх Семирадський
Генрик Семирадзький
Henryk Siemiradzki
фотопортрет
При народженніГенріх Семирадський
Народження12 (24) жовтня 1843
Новобєлгород, Печенізька волость, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія або Харків, Російська імперія
Смерть23 серпня 1902(1902-08-23)[1][2][…] (58 років)
 с. Стшалкув (Лодзинське воєводство) Новорадомського повіту Пьотрковської губернії, тепер Польща
ПохованняКрипта заслужених на Скалці
Національністьполяк
КраїнаКоролівство Польське
Жанрпортрет, історичні, біблійні композиції
НавчанняПетербурзька Академія мистецтв
Діяльністьхудожник
Напрямокакадемізм, салонне мистецтво
Роки творчості1864 — 1901
Впливхудожники Брюллов, Безперчий
ВчительБезперчий Дмитро Іванович
ПрацівникХНУ ім. В. Н. Каразіна
ЧленПознанське Товариство приятелів наукd і Polskie Towarzystwo Tatrzanskied
ТвориСвіточі християнства
БатькоHipolit Siemiradzkid
МатиMichalina Prószyńskad
У шлюбі зMaria Prószyńskad
Брати, сестриMaria Obrąpalskad
Роботи в колекціїНаціональний музей у Кракові, Третьяковська галерея, Російський музей, Національний музей у Варшаві, Національний художній музей Білорусі, Єкатеринбурзький музей образотворчих мистецтв, Художня галерея Єльського університету, Державний історичний музей, Детройтський інститут мистецтв, Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького, Pereslavl-Zalessky Museum-Preserved, Королівський замок на Вавелі і Закарпатський художній музей імені Йосипа Бокшая
Нагороди
Автограф
CMNS: Генріх Семирадський у Вікісховищі

Генріх (Іпполі́тович) Семира́дський, Генрик Семирадзький (пол. Henryk Siemiradzki; 12 (24) жовтня 1843(18431024), Новобілгород (нині селище Печеніги), Харківська губернія, Російська імперія — 23 серпня 1902, Стшалкув (Лодзинське воєводство)) — польський художник, представник пізнього монументального академізму[4]. Працював переважно в Римі[5].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в селі Новобілгород (нині селище Печеніги) біля Харкова в польській родині, син офіцера на службі в царської армії[5].

Його батьки Гіпполіт та Міхаліна Семирадські були в добрих стосунках з видатним правознавцем і письменником Антоном Григоровичем Станіславським у часи його роботи в Харківському університеті.[6]

Освіту здобував у Харківській гімназії та Харківському університеті, де закінчив фізико-математичний факультет.

Навчався малюнку в харківського майстра Дмитра Безперчого (1825—1913) — одного з наймолодших учнів Карла Брюллова, останнього з української групи брюлловців. Художник Безперчий зберіг заповіти академізму Брюллова й зумів прищепити їх наперекір духові часу молодому Семирадському, що серед розпалу боротьби з класичністю та академізмом залишився блискучим академістом.

Мав хист до живопису змалку, тому перебрався в Петербург, де навчався в Академії мистецтв. За успіхи в навчанні дістав державну стипендію на шість років і можливість стажуватися за кордоном. Рік працював у місті Мюнхен (1871), де навчався в Карла фон Пілоті. З 1873 року він у Римі. Тоді саме дістав звання академіка й одружився з Марією Прушинською.

Жив і працював головно за кордоном, але виконував замовлення і в Російській імперії. Найзначніше з них — стінопис північного крила на хорах храму Христа Спасителя у Москві.

За багатофігурну композицію «Світочі християнства», що зображала першомучеників християнства в добу імператора Нерона, дістав звання професора Петербурзької Академії мистецтв. Картину привезли на Всесвітню виставку до Парижа у 1878 році, де вона мала успіх, а художник отримав орден Почесного легіону. Професор Петербурзької академії, почесний член Римської, Берлінської, Паризької й Туринської академій. Свого часу дуже популярний художник; слава його успішно конкурувала зі славою Яна Матейка. Є автором збереженої досі театральної завіси «Парнас» Львівського оперного театру.

Саркофаг Генріха Семирадського у крипті заслужених на Скалці у Кракові

У 1901 році Семирадський захворів і втратив мову. Восени він зустрівся у Лодзі з Генриком Сенкевичем. Незадовго до смерті за згодою лікарів він виїхав до Стшалково і там помер. Його поховали на Повонзківському цвинтарі у Варшаві. 24 вересня 1903 року прах був перенесений у крипту заслужених на Скалці в Кракові. Після похорону в Кракові пройшли урочисті заходи, які стали знаком подяки за подаровані художником свої картини Національному музею у Кракові.

Ушанування

[ред. | ред. код]

Вибрані твори

[ред. | ред. код]
Полотна на сюжети зі стародавньої історії, а також євангельські сюжети
Інші історичні полотна
Полотна побутового жанру
  • «Відпочинок. Селянка» (1890)

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Європейська театральна архітектура — Arts and Theatre Institute.
  3. ↑ Discogs — 2000.
  4. ↑ Дзвін: часопис Спілки письменників України. Каменяр. 2003. Архів оригіналу за 10 січня 2021. Процитовано 3 червня 2018.
  5. ↑ а б Henryk Siemiradzki. Culture.pl (англ.). Архів оригіналу за 23 липня 2020. Процитовано 3 червня 2018.
  6. ↑ Robert Antoni Stanislawski [Архівовано 25 січня 2021 у Wayback Machine.](пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Henryk Siemiradzki. In: Ulrich Thieme, Felix Becker u. a.: Allgemeines Lexikon der Bildenden Künstler von der Antike bis zur Gegenwart. — Band 31, E. A. Seemann, Leipzig, 1937. — 95 s. — ISBN 978-83-923943-8-9. (нім.)
  • Anna Król Henryk Siemiradzki (1843—1902): katalog wystawy / Ewa Ryżewska-Kulawik (red.), Marek Wiatrowicz (red.), Jerzy Juruś (tłum.). — Stalowa Wola: Muzeum Regionalne, 2007. — ISBN 978-83-923943-8-9. (пол.)
  • Wiesława Górska Henryk Siemiradzki. — Warszawa: Edipresse Polska, 2007. — (Kolekcja Ludzie, Czasy, Dzieła: 37). — 95 s. — ISBN 978-83-7477-216-7. (пол.)
  • Сергеева В. Увековечена память талантливого художника / В. Сергеева // Харьковские известия. — 2015. — 29 октября. (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Генріх_Семирадський&oldid=43085352